Ви є тут

Благовірного князя, страстотерпця Ігоря Чернігівського


(19 вересня / 02 жовтня)

(†1147), у хрещенні Юрій, в чернецтві Гавриїл (у схимі Ігнатій) був сином Чернігівського князя Олега Святославовича. Він вступив на Київський престол у 1146 році після смерті свого брата Всеволода. Несхильні до роду Ольговичів кияни видали його Ізяславу Мстиславовичу, князю Переяславському. Тоді ж його примусили прийняти чернецтво у монастирі святого Іоана, що, зрештою, було цілком співзвучно з його власним бажанням, так як він з юності виявляв особливе благочестя – «был читатель книг и в пении церковном учен».

Після цього він прийняв схиму і жив у монастирі святого Феодора в Києві. 19 вересня 1147 року кияни, взнавши про зраду чернігівських князів великому князю, увірвалися в обитель, витягли схимника з храму, де він стояв на молитві, і по-звірячому вбили його. Ігумен Феодорівського монастиря Ананій поховав його в монастирі святого Симеона. 5 червня 1150 року його прославлені благодатними проявами мощі були перенесені в Чернігів князем Святославом Ольговичем і покладені у Спаському соборі. Житіє і страждання святого князя Ігоря занесені в Степенну книгу. Ікона Богородиці, перед якою він молився в останні хвилини свого життя, знаходилася у Великій церкві Києво-Печерської Лаври з іменем „Ігорівська”. В «Иконописном подлиннике» зазначається, що святий князь Ігор «ростом был средний и сух, смугл лицем, власы над обычаем, как поп, носил долги, брада же узка и мала. Прилежно уставы иноческие хранил». 19 вересня святкується його мученицька кончина, а 5 червня – прославлення.

Theme by Danetsoft and Danang Probo Sayekti inspired by Maksimer