Ви є тут

Блаженна княгиня Ольга, в святому хрещенні Єлена


Блаженна Ольга походила зі знатного роду: вона була правнучкою Гостомисла – славного мужа, який правив у Великому Новгороді, поки, за його ж порадою, не покликали від варягів на княжіння руське Рюрика з братами. Батьківщиною Ольги було село Вибутське, що знаходиться нині поблизу міста Пскова, який на той час ще не існував. Батьки блаженної Ольги зуміли прищепити дочці ті правила чесного і розумного життя, яких самі дотримувалися, не дивлячись на своє ідолопоклонство. Ольга відрізнялася цнотливістю і світлим розумом, як це буде видно далі.

Рюрик, помираючи, залишив після себе сина свого Ігоря ще малолітнім, тому й Ігоря, і саме княжіння, до днів повноліття сина, Рюрик доручив своєму родичу Олегу. Останній, зібравши значне військо і взявши з собою малолітнього спадкоємця князя Ігоря, відправився до Києва. Вбивши тут Аскольда і Діра, Олег підпорядкував собі Київ і став єдиним володарем варяго-руських володінь, зберігаючи княжіння для свого племінника Ігоря. У справах правління Олегу доводилося бувати то в Києві, то у Великому Новгороді.

Князь же Ігор, досягнувши юнацького віку, любив займатися полюванням. Якось під час полювання він зайшов у межі Пскова. Висліджуючи звіра біля згаданого села Вибутське, він побачив на іншому березі річки місце, зручне для лову, але не міг туди потрапити через відсутність човна. Через деякий час Ігор помітив юнака, який плив у човні. Покликавши його до берега, він повелів перевезти його на інший берег. Коли вони пливли, Ігор, уважніше придивився до обличчя весляра і побачив, що це не хлопець, а дівчина. То була блаженна Ольга, що відзначалася своєю красою. Краса Ольги вразила серце Ігоря: у ньому розгорілася похіть і він почав спокушати її словами, схиляючи до нечистого плотського зближення. А блаженна Ольга, зрозумівши помисли Ігоря, який розпалився похіттю, перервала його бесіду, звернувшись до нього, ніби мудрий старець, з таким умовлянням:

– Навіщо спокушаєшся, князю, задумуючи нездійсненну справу? Слова твої виявляють твоє безсоромне бажання наглумитися наді мною, але нехай не буде цього! Я про це і чути не хочу. Прошу тебе, – послухай мене і подави в собі ці безглузді і ганебні помисли, яких потрібно соромитися: згадай і подумай, що ти князь, а князь повинен ставитися до людей, як правитель і суддя, подаючи світлий приклад добрих діл. До якого ж беззаконня ти зараз наближаєшся?! Якщо сам ти, переможений нечистою похіттю, чинитимеш злодіяння, як же ти утримуватимеш від них інших і справедливо судитимеш своїх підлеглих? Залиш безсоромне бажання, якого цураються чесні люди. Тебе, хоч ти і князь, останні можуть зненавидіти за це і піддати ганебному осміянню. Знай, що, хоч я тут одна і безсила перед тобою, ти не здолаєш мене. Але якби навіть і здолав, глибина цієї річки буде моїм захистом: мені краще померти в чистоті, поховавши себе в цих водах, ніж зганьбити своє дівство.

Заклики до цнотливості, з якими блаженна Ольга звернулася до Ігоря, напоумили останнього, пробудивши в ньому почуття сорому. Він мовчав, не знаходячи слів для відповіді. Так вони перепливли річку, а потім розлучилися. І здивувався князь великому розуму і цнотливості юної дівчини. Дійсно, подібний вчинок блаженної Ольги гідний подиву: не знаючи істинного Бога і Його заповідей, вона виявила такий подвиг у захисті цнотливості. Ретельно охороняючи чистоту свого дівства, вона напоумила юного князя, приборкавши його похіть, словами мудрості, достойними досвідченого мужа.

Через деякий час після описаних подій, князь Ігор разом зі своїм родичем Олегом відправився до Києва з наміром утвердити там престол княжіння, що вони й зробили: вони стали княжити у Києві, а у Великому Новгороді та інших містах Руської землі, їм підвладних, посадили своїх намісників. Коли настав час одруження князя Ігоря, вибрали багато красивих дівчат, щоб серед них знайти достойну княжого палацу. Але жодна з них не привабила князя. Пригадавши цнотливу і прекрасну Ольгу, Ігор негайно послав за нею свого родича Олега. Олег з великою честю привіз Ольгу до Києва, й Ігор одружився з нею. Коли родич і опікун Ігоря – Олег – помер, Ігор почав правити самостійно. На початку свого княжіння Ігор вів постійні війни з навколишніми народами. Він ходив навіть на Царгород: захопивши багато країв грецької землі, він повернувся з цього походу зі здобиччю та славою6. Останок свого життя він проводив у тиші, маючи мир з прикордонними землями. В цей час у Ігоря народився від блаженної Ольги син Святослав, (у майбутньому – батько святого і рівноапостольного князя Володимира). І правив Ігор на великокняжім престолі в Києві благополучно. Багатство стікалося до нього в достатній кількості з багатьох місць, бо і дальні країни присилали йому багато дарів і данини.

Смерть спіткала Ігоря таким чином. Користуючись миром, що наступив після багатьох воєн, Ігор почав обходити міста і області для стягнення звичайної данини. Прийшовши до древлян, він пригадав, що вони на початку його княжіння відступили від нього і лише після війни підкорилися йому знову: за це Ігор подвоїв їм данину, чим дуже обтяжив їх. Вони ж, засмутившись, почали радитися зі своїм князем Малом:

– Коли вовк влізе до овець, то по одній може розтягнути все стадо, якщо його не уб’ють. Так і ми – якщо не вб’ємо Ігоря, він всіх нас погубить.

Після цієї наради вони почали шукати слушного часу. І ось, коли Ігор відправив до Києва отриману від древлян данину, а сам залишився у них з невеликою кількістю дружини, древляни знайшли цей випадок зручним для себе: вони несподівано напали на Ігоря під містом Коростенем, убили дружину князя і його самого та поховали їх там. Такою була кончина князя Ігоря – доброго володаря областей Землі Руської, який вселяв жах навколишнім народам. Після смерті свого опікуна Олега, Ігор прожив тридцять два роки.

Звістка про вбивство Ігоря, дійшовши до Києва, викликала нестримні сльози у Ольги, яка разом із сином Святославом оплакувала свого чоловіка. Плакали також і всі жителі Києва. Древляни ж, після вбивства Ігоря, склали такий зухвалий задум: вони хотіли віддати Ольгу за дружину своєму князеві Малу, а спадкоємця Ігоря, малолітнього Святослава, таємно вбити. Таким чином древляни думали збільшити владу свого князя. Вони швидко відправили на човні до Ольги двадцять нарочитих мужів, щоб вони просили Ольгу стати дружиною їхнього князя. А у разі відмови з її боку, їм наказано примусити її погрозами – щоб, навіть і насильно, вона стала дружиною їхнього господаря. Послані мужі по воді досягли Києва і пристали до берега. Почувши про прибуття посольства, княгиня Ольга покликала древлян до себе і запитала їх:

– Чи з добрим наміром прибули ви, чесні гості?

– З добрим, – відповіли останні.

– Скажіть же, – запитала Ольга, – з якою метою ви прибули до нас?

Мужі відповіли:

– Нас послала до тебе древлянська земля з такими словами: “Не гнівайся, що ми вбили твого чоловіка, бо він, як вовк, крав і грабував. А наші князі – добрі правителі, які розширяють древлянську землю. Нинішній же наш князь незрівнянно кращий за Ігоря: молодший і красивіший, до того ж смиренний, велелюбний і милостивий до всіх. Піди ж за нашого князя – ти будеш нам господинею і володаркою древлянської землі.

Княгиня Ольга, приховуючи свою печаль і сердечну тугу за чоловіком, сказала посольству з удаваною радістю:

– Мені приємні ваші слова – адже чоловіка мені вже не воскресити, а залишатися вдовою для мене печально: я жінка, і не в змозі як слід керувати таким князівством; син же мій – ще малий. Отже, я з радістю одружуся з вашим молодим князем, бо я й сама ще не стара. Тепер ідіть, відпочиньте у ваших човнах. Вранці я покличу вас на почесний банкет, який влаштую для вас, щоб усім було відомо про причину вашого прибуття і мою згоду на вашу пропозицію. А потім я піду до вашого князя. Ви ж, вранці, коли прийдуть посланці кликати вас на бенкет, знайте, як вам потрібно зберігати при цьому честь князя, який послав вас, і вашу власну: ви прибудете на бенкет таким же чином, як прибули до Києва, тобто в човні, який кияни понесуть на головах, – нехай усі побачать вашу знатність і мою любов до вашого князя, заради якої я вшановую вас такою великою честю перед моїми людьми.

З радістю древляни пішли до свого човна. Княгиня ж Ольга, бажаючи помститися за вбивство свого чоловіка, міркувала, як погубити їх. Вона наказала тієї ж ночі викопати глибоку яму у дворі біля заміського княжого палацу, в якому знаходилася прекрасна палата, призначена для бенкету. На ранок княгиня послала чесних мужів кликати сватів на бенкет. Вони ж, ніби безумні, сидячи в човні, говорили:

– Ми не підемо пішки, не поїдемо ні на конях, ні на колісницях. Наш князь прислав нас у човні, тому й несіть нас на головах до вашої княгині.

Кияни ж, сміючись над їхнім безумством, відповіли:

– Наш князь убитий, а княгиня наша йде за вашого князя. І нині ми, як невільники, робимо наказане нам.

І посадивши у маленькі човни поодинці, кияни понесли їх, надутих пустою гордістю. Коли принесли древлян на згаданий княжий двір, Ольга, яка дивилася з палати, наказала кинути їх до глибокої ями, приготованої для цього. Потім, підійшовши сама до ями і нагнувшись над нею, запитала:

– Чи бажана вам така честь?

Вони ж кричали:

– О, горе нам! Вбивши Ігоря, ми не тільки не отримали від цього нічого доброго, але отримали ще злішу смерть.

І наказала Ольга засипати їх живими в тій ямі. Зробивши це, княгиня негайно послала свого гінця до древлян зі словами:

– Якщо ви дійсно хочете, щоб я пішла за вашого князя, то присилайте за мною посольство і численніше і знатніше, ніж перше. Нехай воно з честю веде мене до князя вашого. Якнайшвидше присилайте послів-мужів, поки кияни мене не стримали.

Древляни з великою радістю і поспіхом послали до Ольги п’ятдесят знатних мужів, найвищих після князя старійшин древлянської землі. Коли вони прийшли до Києва, Ольга повеліла приготувати для них баню і послала із проханням, щоб посли, втомившись з дороги, помилися в лазні, відпочили, а потім вже прийшли до неї. Вони з радістю відправилися в лазню. І коли древляни почали митися, спеціально поставлені слуги одразу ж міцно заклали зовні зачинені двері, обклали лазню соломою та хворостом і підпалили. Так у лазні й згоріли древлянські старійшини разом зі слугами. І знову Ольга відправила до древлян гінця, сповіщаючи про своє швидке прибуття для одруження з їхнім князем і наказала приготувати меду, всякого пиття та їжі на тому місці, де вбили її чоловіка, щоб, прийшовши до них, звершити перед своїм шлюбом тризну, тобто поминальний бенкет за язичницьким звичаєм; і потім вже одружитися. Древляни на радості приготували всього вдосталь. Княгиня Ольга ж, як і обіцяла, пішла до древлян з великим військом, ніби готувалася не до одруження, а до війни. Коли Ольга наблизилася до стольного міста древлян – Коростеня, останні вийшли їй назустріч у святковому одязі, – одні пішки, інші на конях – і прийняли її з тріумфом і радістю. Ольга ж, перш за все, пішла на могилу свого чоловіка, де довго ридала за ним. Звершивши потім, за язичницьким звичаєм, поминальну тризну, вона повеліла насипати над могилою великий курган.

Древляни сказали їй:

– Господине-княгине! Ми вбили твого чоловіка за те, що він був немилостивим до нас, як хижий вовк. Ти ж милостива, як і наш князь, – тепер ми заживемо благополучно!

Ольга відповіла:

– Я вже не тужу за своїм першим чоловіком, звершивши над його могилою те, що потрібно було зробити. Настав час із радістю готуватися до другого шлюбу з вашим князем.

Древляни ж питали Ольгу про перших і других своїх послів.

– Вони йдуть слідом за нами іншим шляхом зі всім моїм багатством, – відповіла княгиня.

Після цього Ольга, знявши жалобний одяг, вдяглася у світле шлюбне вбрання, як належить княгині, разом з тим, радісно виглядаючи. Вона повеліла древлянам їсти, пити і веселитися, а своїм людям наказала, щоб вони прислужували древлянам, їли з ними, але не напивалися. Коли ж древляни напилися, княгиня наказала своїм людям заздалегідь приготованою зброєю – мечами, ножами і списами – вбивати древлян. Убитих лягло більше п’яти тисяч. Так Ольга, змішавши веселість древлян з їхньою кров’ю, – помстилась таким чином за вбивство свого чоловіка, і повернулася до Києва.

Через рік Ольга, зібравши військо, пішла на древлян зі своїм сином Святославом Ігоревичем, залучивши і його до помсти за смерть батька. Древляни вийшли їм назустріч з немалою військовою силою. Зійшовшись разом, обидві сторони запекло билися, поки кияни не здолали древлян і не вигнали останніх до стольного міста Коростень, віддаючи смерті. Древляни зачинилися в місті, Ольга цілий рік невідступно тримала його в облозі. Побачивши, що місто важко узяти нападом, мудра княгиня придумала таку хитрість. Вона послала сказати древлянам, які зачинилися в місті:

– Навіщо, безумці, морити себе голодом, не бажаючи покоритися мені? Адже інші ваші міста підкорилася мені; жителі їхні сплачують данину і живуть спокійно в містах і селах, обробляючи свої поля.

– Ми теж хотіли б, – відповіли ті, що зачинилися, – підкоритися тобі, та боїмося, щоб ти не стала знову мстити за свого князя.

Ольга ж відправила до них другого посла зі словами:

– Я вже неодноразово мстила і старійшинам і простим людям вашим. І тепер бажаю не помсти, а вимагаю від вас данини і покори.

Древляни погодилися сплачувати їй ту данину, яку вона захоче. Ольга запропонувала їм:

– Я знаю, що ви зараз зубожіли від війни й не можете сплатити мені данину ні медом, ні воском, ні шкірами, ні іншими придатними для торгівлі речами. Я й сама не хочу обтяжувати вас великою даниною. Дайте мені якусь малу данину на знак вашої покори, хоч по три голуби і по три горобці з кожного дому. Мені й цього досить, щоб переконатися у вашій покірності.

Древлянам ця данина здалася настільки незначною, що вони навіть глузували з жіночого розуму Ольги. Вони негайно поспішили зібрати з кожного дому по три голуба і горобця й послали їй з поклоном. Ольга сказала мужам, які прийшли до неї з міста:

– Ось, тепер ви підкорилися мені і моєму синові, – живіть у мирі, завтра я відступлю від вашого міста і повернуся додому.

З цими словами вона відпустила згаданих мужів. Усі жителі міста дуже зраділи, почувши про слова княгині. Ольга ж роздала птахів своїм воїнам з наказом, щоб пізно ввечері до кожного голуба і кожного горобця прив’язали по клаптю тканини, просякнутої сіркою, як слід підпалити і одночасно випустити всіх птахів у повітря. Воїни виконали цей наказ: птахи полетіли у місто, з якого їх узяли. Кожен голуб влітав у своє гніздо і кожен горобець – у своє місце, й негайно місто запалало в багатьох місцях, а Ольга в цей час віддала своєму війську наказ оточити місто з усіх боків і почати напад. Населення міста, рятуючись від вогню, вибігало за стіни й потрапляло до рук ворога. Так узяли Коростень. Багато древлян загинуло від меча, інші з дружинами і дітьми згоріли у вогні, а інші – потонули в річці, що протікала під містом. Тоді загинув і князь древлянский. З тих, хто залишився в живих, багатьох відвели в полон, а інших княгиня залишила на місцях їхнього проживання і наклала на них тяжку данину. Так княгиня Ольга помстилася древлянам за вбивство свого чоловіка, підпорядкувала собі всю древлянську землю і повернулася до Києва зі славою і торжеством.

І управляла княгиня Ольга підвладними їй областями Руської землі не як жінка, а як сильний і розумний муж, твердо тримаючи в своїх руках владу і мужньо обороняючись від ворогів; для останніх вона була страшною, а для своїх людей – улюбленою, як милостива і благочестива правителька, як справедливий суддя, який нікого не ображав, накладаючи покарання з милосердям. Нагороджуючи добрих, вона вселяла злим страх, віддячуючи кожному за його вчинками. У всіх справах управління вона виявляла далекоглядність і мудрість. При цьому Ольга, милосердна душею, була щедрою до бідних, убогих і знедолених. До її серця швидко доходили справедливі прохання, і вона швидко їх виконувала. Всі справи її, не дивлячись на те, що вона була язичницею, були угодні Богу, як достойні християнської благодаті. Зі всім цим Ольга поєднувала стримане і цнотливе життя: вона не хотіла виходити заміж вдруге, перебуваючи в чистому вдівстві, утримуючи синові своєму до днів його повноліття княжу владу. Коли ж останній змужнів, вона передала йому все управління, а сама, сховавшись від слави і піклування, жила поза турботами управління, вдаючись до справ благодійності.

Настав сприятливий час, коли Господь захотів засліплених невірою слов’ян просвітити світлом святої віри і привести до пізнання істини і наставити на путь спасіння. Початки цього просвіщення Господь благозволив, на посоромлення жорсткосердних мужів, доручити немічному жіночому сосуду, тобто – блаженній Ользі. Як раніше проповідниками Свого воскресіння Він зробив жон-мироносиць (Мф. 28, 9-10) і Свій хрест чесний, на якому був розіп’ятий, явив світу з надр земних через жону – царицю Єлену, так і потім, в землі Руській, бажав насадити віру святу, дивною жоною, новою Єленою – княгинею Ольгою. Господь обрав її як чесний сосуд для пресвятого імені Свого – щоб вона пронесла його в землі Руській. Він запалив у її серці зорю Своєї невидимої благодаті, відкрив її розумні очі для пізнання істинного Бога, Якого вона ще не знала. Вона вже зрозуміла оману і заблудження язичницького нечестя, переконавшись, як в очевидній істині, про те, що шановані нерозумними людьми ідоли – не боги, але бездушні творіння людських рук. Тому вона не тільки не шанувала їх, але і гребувала ними. Як купець шукає дорогоцінні перли, так Ольга від щирого серця шукала істинного богошанування і знайшла його таким чином. З провидіння Божого вона почула від деяких людей, що є один істинний Бог, Творець неба, землі і всього творіння, в Якого вірують греки. Крім Нього ж немає іншого Бога.

Прагнучи істинного богопізнання не лінива від природи Ольга захотіла сама піти до греків, щоб своїми очима подивитися на християнську службу і повністю переконатися у їхньому вченні про істинного Бога. Взявши з собою особливо знатних мужів, вона відправилася з великим багатством до Царгороду по воді. Там її прийняли з великою честю цар і патріарх, яким Ольга вручила щедрі дари, достойні таких осіб. У Константинополі Ольга навчалась християнській вірі, щодня старанно слухаючи Слово Боже і придивляючись до величності богослужбового чину та інших сторін християнського життя. Серце її загорілося любов’ю до Бога, в Якого вона увірувала без сумніву. Тому Ольга висловила бажання прийняти святе хрещення. Цар же грецький, який на той час овдовів, хотів одружитися з Ольгою: його приваблювала в ній краса обличчя, розсудливість, хоробрість, слава, а також простір руських земель.

Імператор сказав Ользі:

– О, княгине Ольго! Ти достойна того, щоб бути християнською царицею і жити разом з нами в цьому стольному місті нашого царства.

І почав імператор говорити Ользі про шлюб. Вона ж, зробивши вигляд, що не відкидає пропозиції царя, але хоче спочатку охреститися, сказала:

– Я прийшла сюди заради святого хрещення, а не заради шлюбу. Коли я охрещуся, тоді можна говорити і про шлюб, бо не може нечестива і неохрещена жона з’єднуватися з християнським мужем.

Цар почав прискорювати з її хрещення: патріарх, достатньо наставивши Ольгу в істинах святої віри, оголосив її до хрещення. І коли була вже приготована купіль для хрещення, Ольга попросила, щоб сам цар був її хрещеним батьком:

– Я, – говорила вона, – не охрещуся, якщо сам цар не буде мені хрещеним батьком. Я піду звідси без хрещення, – ви ж дасте відповідь Богові за мою душу.

Цар погодився на її бажання. Патріарх охрестив Ольгу, а цар став її хрещеним батьком, прийняв її від святої купелі. Ольгу нарекли Єленою, як і першу християнську царицю – матір Костянтина Великого. Після хрещення патріарх за літургією причастив Ольгу Божественних Таїн Пречистих Тіла і Крові Христових і благословив її зі словами:

– Благословенна ти серед жон руських, бо ти, залишивши темряву, осягнула світло істинне. Зненавидівши ідольське багатобожжя, ти полюбила єдиного істинного Бога. Ти уникнула вічної смерті, заручившись життям безсмертним. Тому тебе ублажатимуть сини землі Руської!
Так благословив її патріарх. З людей, які прийшли з Ольгою, багато чоловіків і жінок також охрестилися, і раділи в Царгороді з нагоди хрещення княгині Ольги. Цар же влаштував того дня великий бенкет, і всі веселилися, славлячи Христа Бога. Потім цар знову почав розмову про шлюб з Ольгою, нареченою в святому хрещенні Єленою. Але блаженна Єлена відповіла йому на це:

– Як можеш ти мене, свою хресну дочку, взяти собі за дружину? Адже не лише згідно із християнським законом, але й з язичницьким, ганебно і неприпустимо, щоб батько одружувався з дочкою.

– Перехитрила ти мене, Ольго! – вигукнув цар.

– Я і раніше говорила тобі, – заперечила блаженна Ольга, – що прийшла сюди не для того, щоб царювати з тобою: мені з моїм сином досить влади і в Руській землі. Я прийшла стати нареченою безсмертного Царя, Христа Бога, Якого я полюбила всію душею, бажаючи сподобитися Його вічного царства.

Тоді цар, залишивши свій нездійсненний намір і плотську любов, полюбив блаженну Ольгу духовною любов’ю як свою дочку, щедро обдарував її й відпустив із миром. Залишаючи Царгород, блаженна Ольга, прохаючи у патріарха напоумлення і благословення, сказала йому:

– Помолися, святий отче, Богові за мене, що повертається в свою країну, де син мій перебуває в язичницькому заблудженні і всі люди тверді, як камінь, у стародавньому своєму нечесті, – нехай позбавить мене Господь там, за твоїми святими молитвами, від всякого зла.
Патріарх відповів їй:

– Вірна і благословенна дочко моя у Святому Дусі. Христос, в Якого ти одягалася у святому хрещенні, нехай Сам захистить тебе від усякого зла, як захистив Він Ноя від потопу, Лота – від Содому, Мойсея з Ізраїлем – від фараона, Давида – від Саула, Даниїла – від пащі левової і трьох юнаків – від печі. Нехай збереже тебе Господь від напасті, благословенна ти в народі твоєму і тебе ублажатимуть онуки і правнуки до останніх років.

Це благословення патріарха блаженна Ольга прийняла як скарб, цінніший за найдорожчі дари. Разом з цим вона прийняла й повчання про чистоту і молитву, піст і стриманість і всі добрі діла, які личать богоугодному християнському життю. Потім блаженна Ольга прийняла від патріарха чесний хрест, святі ікони, книги та інші потрібні для богослужіння речі. Вона прийняла від патріарха також пресвітерів і кліриків. І поїхала блаженна Ольга з Константинополя до себе додому з великою радістю.

Розповідаєтся, що на чесному хресті, отриманому нею з рук патріарха, бувв наступний напис: “Руська земля оновилася для життя в Бозі святим хрещенням, прийнятим блаженною Ольгою”. Після кончини блаженної Ольги віруючі зберігали цей хрест до днів великого князя Ярослава Володимировича. Останній, збудувавши в Києві велику і прекрасну церкву святої Софії, поставив згаданий хрест у вівтарі з правого боку. Нині хрест цей вже не існує: під час багатократних пограбувань Києва святі церкви його спустошувалися. Але повернемося до розповіді про блаженну Ольгу.

Повернувшись до Києва, нова Єлена – княгиня Ольга, як сонце почала проганяти темряву ідольського нечестя, провіщаючи затьмарені серця. Вона побудувала першу церкву в ім’я святителя Миколая на Аскольдовій могилі, і багато киян навернула до Христа Спасителя. Але сина свого Святослава вона ніяк не могла привести до істинного розуму – пізнання Бога: повністю віддаючись військовим походам, він не звертав уваги на слова матері. Він був хоробрим мужем, який любив війни, і життя своє проводив переважно серед полків і раті, а не вдома. Матері своїй, що зверталася до нього з умовляннями, Святослав говорив:

– Якщо я прийму християнську віру і охрещуся, то від мене відступлять бояри, воєводи і вся дружина. Мені ні з ким буде воювати проти ворогів і захищати нашу вітчизну.

Так відповів князь Святослав. Втім, він не забороняв хреститися бажаючим. Але не багато було вельмож, які приймали святе хрещення. Навпаки – вельможі хулили таких людей, бо для невірних християнство є безумство (1 Кор. 1, 18). Серед простого народу багато приєднувалося до Святої Церкви.

Свята Ольга відвідала Великий Новгород та інші міста, навертаючи людей до віри Христової всюди, де тільки могла. При цьому вона знищувала ідолів, ставлячи на їх місця чесні хрести, від яких для переконання язичників звершувалося багато знамень і чудес. Повернувшись на батьківщину, у село Вибутське, блаженна Ольга і тут виголосила слово проповіді християнської до близьких їй людей. Під час перебування в цій землі вона прийшла на берег ріки Великої, що тече з півдня на північ, і зупинилася напроти того місця, де в річку Велику впадає ріка Псков, яка тече зі сходу (у описуваний час на цих місцях ріс великий дрімучий ліс). З того берега річки свята Ольга побачила, що зі сходу на згадані місця, осяюючи їх, з неба сходять три світлих променя. Дивне світло від цих променів бачила не тільки сама свята Ольга, але й її супутники. Блаженна дуже зраділа і подякувала Богу за видіння, яке передрікало просвіщення тієї країни благодаттю Божою. Звернувшись до людей, які супроводжували її, блаженна Ольга пророче сказала:

– Нехай буде вам відомо, що з волі Божої на місці, осяяному трисяйними променями, виникне церква в ім’я Пресвятої і Живоначальної Тройці та збудується велике й славне місто, багате на все.

Після цих слів і досить тривалої молитви, блаженна Ольга поставила хрест: і донині храм молитовний стоїть на місці, де його поставила блаженна Ольга. Обійшовши багато міст землі Руської, проповідниця Христова повернулася до Києва і тут для Бога творила благі діла: якщо в дні язичництва вона звершувала добрі діла, то тим більше тепер, просвітившись святою вірою, блаженна Ольга прикрашалася всякими чеснотами, прагнучи благодогоджати новопізнаному Богові, своєму Творцеві і Просвітителеві. Пригадавши видіння на річці Пскові, вона послала багато золота і срібла на побудову церкви в ім’я Святої Тройці. При цьому вона повеліла населяти те місце людьми: і за короткий проміжок часу розрослося місто Псков (назване так від річки Псков) і прославлялося в ньому ім’я Пресвятої Тройці.

В цей час князь Святослав, залишивши в Києві свою матір і своїх дітей, – Ярополка, Олега і Володимира, пішов на болгар: під час війни з ними він захопив біля вісімдесяти міст, і йому особливо сподобалася їхня столиця – місто Переяславець, де він і став жити. Блаженна ж Ольга, перебуваючи в Києві, учила своїх онуків, дітей Святослава, християнській вірі, наскільки остання була доступна їхньому дитячому розумінню. Але вона не наважувалася охрестити їх, побоюючись якої-небудь неприємності з боку сина, і поклалася на волю Господню. Коли Святослав затримався в землі болгарській, печеніги несподівано напали на Київ, оточили його і почали облогу. Свята Ольга з онуками зачинилася в місті, якого печеніги не могли взяти. Господь, Який зберігав вірну рабу Свою, захистив і місто за її молитвами. Звістка про нашестя печенігів на Київ досягла Святослава. Він поспішив зі своїм військом із землі болгарської, несподівано напав на печенігів і примусив їх тікати. Увійшовши до Києва, він вітав свою матір, вже хвору, і знову хотів залишити її, щоб йти в землю болгарську. Але блаженна Ольга зі сльозами сказала йому:

– Навіщо залишаєш мене, сину мій, і куди ти йдеш? Шукаючи чужого, кому доручаєш своє? Адже діти твої ще малі, а я вже стара, та й хвора; я чекаю швидкої кончини – відходу до улюбленого Христа, в Якого вірую. Я тепер ні про що не турбуюся, тільки про тебе: жалкую про те, що хоч я і багато тебе вчила і переконувала залишити ідольське нечестя, увірувати в істинного Бога, пізнаного мною, але ти нехтуєш цим. І я знаю, що за твою неслухняність тебе чекає на землі поганий кінець, а після смерті – вічна мука, приготована язичникам. Виконай же тепер хоч це моє останнє прохання: не йди нікуди, поки я не помру і мене не поховають. Тоді йди, куди хочеш. Після моєї кончини не роби нічого, що вимагає в таких випадках язичницький звичай. Нехай мої пресвітер з кліриками поховають моє грішне тіло за християнським звичаєм. Не смійте насипати наді мною могильного кургану і звершувати тризни. Але пошли в Царгород золото до святійшого патріарха, щоб він звершив молитву і приношення Богові за мою душу і роздав милостиню убогим.

Почувши це, Святослав гірко заплакав і опобіцяв виконати все, що вона заповідала, відмовляючись тільки від прийняття святої віри. Через три дні блаженна Ольга вкрай ослабла. Вона причастилася божественних Таїн пречистого Тіла і животворчої Крові Христа Спаса нашого. Весь час вона перебувала в постійній молитві до Бога і до Пречистої Богородиці, Яку завжди після Бога мала собі за помічницю. Закликала вона і всіх святих. Особливо старанно молилася блаженна Ольга про просвіщення землі Руської після її смерті. Передбачаючи майбутнє, вона неодноразово в дні життя свого пророче передрікала, що Бог просвітить людей землі Руської і багато з них будуть великими святими. Про швидке виконання цього пророцтва і молилася блаженна Ольга перед своєю кончиною. Молитва ще була на вустах її, коли чесна душа її звільнилася від тіла й її, як праведну прийняли руки Божі. Так вона перейшла від землі на небеса і сподобилася увійти у чертог безсмертного Царя – Христа Бога. Як першу святу землі Руської її причислили до собору святих.

Померла блаженна Ольга, в святому хрещенні Єлена, 11 липня. Вона прожила в шлюбі сорок два роки, а під час вступу до шлюбу вона була повнолітньою дівою – їй було близько двадцяти років. На десятий рік після смерті чоловіка вона сподобилася святого хрещення, після хрещення ж побожно прожила п’ятнадцять років. Таким чином, її життя тривало близько дев’яноста років. Оплакували блаженну Ольгу син її, князь Святослав, бояри, сановники і всі люди. Блаженну Ольгу з честю поховали за християнським обрядом.

Після кончини святої Ольги збулося її пророцтво про злу кончину сина і про добре просвіщення землі Руської. Сина її, Святослава (як повідомляє про це літописець), убили через кілька років у битві з князем печенігів –Курею. Куря відтяв голову Святослава і з його черепа зробив собі чашу, окував її золотом і написав наступне: “той, хто шукає чуже, – губить своє”. Князь печенігів пив з цієї чаші під час бенкету зі своїми вельможами. Так великого князя Святослава Ігоревича, хороброго і досі непереможного в битвах, за пророцтвом матері спіткала зла кончина за те, що він не послухав її. Сповнилося пророцтво блаженної Ольги і про землю Руську. Через двадцять років після її кончини, її онук Володимир прийняв святе хрещення і просвітив святою вірою землю Руську. Побудувавши кам’яну церкву в ім’я Пресвятої Богородиці (звану Десятинною, тому що на її утримання Володимир давав десяту частину свого майна) і, порадившись з Леонтієм, митрополитом Київським, святий Володимир взяв із землі чесні непорушні мощі своєї бабусі, нетлінні та сповнені пахощами. Він з великою шаною переніс їх у згадану церкву Пресвятої Богородиці та не під спудом, а відкрито поклав їх для тих, хто приходив до неї з вірою і отримував сповнення своїх молитов; від чесних мощей подавалося багато зцілень різних хвороб.

Не варто замовчувати і про наступне: над гробницею блаженної Ольги в церковній стіні було віконце. І якщо хтось із твердою вірою приходив до чесних мощей, віконце само по собі відкривалося, і той, хто стояв назовні, чітко бачив через це віконце чесні чудотворні мощі, які лежали в середині. Причому достойні бачили і якесь дивне сяйво, що сходило від них. І якою б хворобою не була вражена людина, якщо вона мала віру – зразу ж отримувала зцілення. Перед маловірним же віконце не відкривалося, і він не міг бачити чесних мощей, навіть якщо б увійшов до самої церкви: він бачив тільки гріб і не міг отримати зцілення. Віруючі ж отримували все на користь душі і тіла за молитвами святої Ольги, нареченої у святому хрещенні Єленою, і з благодаті Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж з Отцем і Святим Духом слава нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

Пам'ять - 24 липня (нов. ст.).

Джерело: hram.lviv.ua

Theme by Danetsoft and Danang Probo Sayekti inspired by Maksimer