Храм великомучениці Катерини
Проповідь у родительську поминальну суботу (м’ясопусну) 26 лютого 2011 року
Рубрики: Проповіді. понеділок, 28 лютого, 2011 о 20:48
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри в Христі!
Ви знаєте з Біблії, що Господь смерті не сотворив. А смерть прийшла через гріх у світ. Людина переступила заповідь і через переступ заповіді прийшла смерть. Диявол послав цю смерть. Інколи ми чуємо слова, що людині по природі належить померти. Це не є правда. Господь сотворив людину нетлінною для вічного життя. Переступ і гріх привели людину до смерті. Ми бачимо, як людські роки пролітають і смерть забирає людину. Інколи буває, що залишає старшого і забирає молодшого. Смерть чекає і приходить інколи довго. На людину наступає хворобами, немочами і переживаннями. А інколи зненацька наступає. Скільки людей лягало спати з планами на наступний день і не прокинулося. Скільки людей вийшло із дому і не повернулося. Скільки людей пішло до лікарні, чи у гості і знову не повернулося. Людина не має влади над смертю. Але ми чуємо святе Євангеліє і кожної неділі приходимо до сповіді, причастя. Переживаємо світле Христове Воскресіння, коли Христос зійшов до пекла і розбив пекельні ворота, і визволив звідти багато праведників.
Ми можемо собі задати питання: чому ми молимося? Для чого ми молимося і кому це потрібно? Перш за все ми молимося за наших рідних. Ми молимося і пам’ятаємо про них. Бо Господь людину сотворив для життя. І коли є хтось поруч із нами, він живе з нами і ми його любимо. А коли ми забуваємо людину, то ми її втрачаємо. Відходить від нас любов через наше забуття. В молитві сьогодні, у великій поминальній службі, ми молилися, згадували і відомих для нас людей і невідомих, тих, кого знали і не знали, про кого переказували дідусі і бабусі. Ми пишемо їх імена, і їхні оселі сьогодні радіють, того що ми пам’ятаємо про них. Із-за того, що ми молимося за них, вони радіють за нас. Коли ми відходимо і не згадуємо їх, вони сумують і плачуть. Коли хтось каже: хіба я міг би причинити погане своїм рідним і близьким, чи я би міг образити батька чи бабусю, дідуся, які любили нас при житті, які давали нам все, які пригортали нас своєю теплотою, любов’ю і турботою. Так! Коли ми не молимося за них, ми забуваємо їх. Ми стаємо байдужі до них, і тоді вони сумують.
Але сьогодні, коли відкриті врата небесної благодаті для тих, які вже покинули цей світ… Для кожного православного християнина, смерть є лише початком вічності. Ми звідси можемо визначити долю наших рідних і близьких. Бо людина помирає і стає на такий собі приватний суд перед Богом, коли до трьох днів душа людська може перебувати біля рідних, біля близьких, біля своєї оселі. Макарію Єгипетському ангел розповів значення 3-го, 9-го і 40-го поминальних днів. Те, що любила людина, до кого була прив’язана – біля трьох днів перебуває біля них. Протягом шести днів – з третього по дев’ятий – Господь показує людині райські оселі. Ми не можемо сприймати це в буквальному розумінні. Ми порівнюємо з матеріальними речами, які ми можемо оцінити, побачити і відчути. Але духовні речі – вони інші. Вони є великі і духовні, і піднесені. І протягом цих шести днів ангели водять по раю і показують духовні оселі. А з дев’ятого по сороковий день ангел проводить людину по пеклі.
Є одна із притч, що стоїть міст, коли людина переходить його – чи перейти до Царства Божого чи ні. І люди, які були праведні, вони переходять і не падають, а які були грішниками, вони падають у річку. Але молитвами рідних і близьких люди можуть вибратися з цієї річки. Описує один святитель, що побачив, як людина, що неначе вже і на березі праведників, але висить вниз головою зв’язаною. І запитує старець: чому ти тут висиш? І той відповідає: в мене по роботі був обов’язок виконувати рішення, які карали людей. І я їх виконував не по закону, а із свого жорстокосердя, і тому я тут мучаюся.
Багато з нас був нехрещений, хто відійшов, не пізнавши таїнства.. Ми молимося, думаю, у своїх домашніх молитвах такому святому, як Уару, за тих людей, які були нехрещені. Там була така історія. Одна з домашніх жінок, вона найстарша була, коли помер Уар, вона взяла мощі його і похоронила у своєму склепі. І коли явився цей святий, каже: і твої, які були нехрещені, пізнали світло сонця Христового спасіння. Для нас є важливим, що наші молитви не є даремними. Пам’ятайте про це. Даруйте тим, кого немає з нами, ці молитви, зігрівайте їх цією духовною любов’ю. Бо хто це буде робити крім вас? Пройде час, років десять, двадцять, п’ятдесят і сто, і нікого тут з нас не буде, ніхто не буде із нас стояти. І так само будемо очікувати цих молитов – кожний із нас, кожна душа. Бо душа жива і вона не знає смерті. Але в молитві своїй ми навчаємо і тих, хто йде за нами, щоб вони і нас згадували, пам’ятали про нас. Так і покоління проходять. Когось ми не можемо згадати, тому і виголошуємо: пом’яни, Господи, у Царстві Своїм всіх спочилих православних християн і даруй їм життя вічне, прийми у Свої оселі на лоно Авраамове.
Так що в цей день хай звеселяться душі тих, кого немає з нами. Хай Господь прийме на лоно Авраамове у місце праведників. І, як ми чули у прокимені, звучало, що блаженна путь, якою йде душа, бо приготовлено тобі місце упокоєння, перш за все – мир і спокій, та радість, яку ми даємо сьогодні тим, кого немає з нами. А вони возносять молитви за нас, які тут перебувають на Землі.
Вічна пам’ять усім спочилим і Царство Небесне, за кого ми сьогодні згадували.
Амінь!
Слава Ісусу Христу!
Священик Олександр Горук